Стрижень
Набридло все, вона плює,
Не буду більше худнути, моє,
Для чого за собою слідкувати?
До рота запихає з цукру вату.
Ніхто не дивиться, не заговорить,
Даремно так життя проходить,
Навіщо зачіска та манікюр?
Плювати. І ковтає конфітюр.
Її фігура то полон,
Не перевершена від п’ят і до долонь.
Вона цього не розуміє?
Що розум? І чому дуріє?
Вона шукає щастя, де воно?
Сідниці, груді, заздрило кіно.
Вона до рота запихає
І шлунок трохи вже звикає.
Для неї дзеркала немає,
Як самогубець поступає.
Вона вже звикла, їсть багато,
Тістечка, торт, солодка вата.
Все в задоволення до рота,
Нема контролю, норми, квота,
Все зникло, як роса від Сонця,
Її лице Луна в віконце.
Зникає талія, колода,
Вона не леді, а корова.
О, так чудово рано встала,
Но в голові її чесало.
Вона до дзеркала підходить
І собі місця не знаходить.
Де моя талія, де грудь?
І по спині не піт, а ртуть.
Вона лягає вже не ївши,
А дзеркало нахилом нижче,
Долоні талію шукають,
Її нема, рот замикає.
Вже за два тижні в норму стала,
Її це зовсім не дістало.
Вона душевний ізумруд,
Все при собі, сідниці, грудь.
З дороги просто не зійти
І як той стрижень обійти?
Фарбує губи, серцем посміхалась,
А за порогом ніжно обіймалась.
10.10.2019