Крізь час

        Крізь час                   

О шостій на початок сьомий,
Будильник розбудив, знайомий,
Він потягнув ся встав, зрадів,
Зробив зарядку, їжу з’їв,
І на роботу повен сил.

Чудовий день, чудовий настій,
Він на трамваї не поспішав,
І мрії в помислах лишав,
Передягнувся позитив,
І до роботи приступив.

Бригада колектив робочий,
Хто з ранку потерпає очі,
Хто запізнився, хто проспав,
А де хто зранку вже не спав.
Цей колектив його дістав.

Наряд отримав, з матюками,
Бригада малими кроками,

Робота спориться, зазвичай,
Не поспішаючий обичай,
Копаєм, ріжем, подаєм.
Такий робочій день, даєм.

Коли перерва настає,
Хто видаляючи своє,
Згадали як тоді жилося,
Про черги мови не велося,

Лише дешева ковбаса,
Та про горілку, що в уста.
Він слухав но не сперечався,
Лиш де коли в душі сміявся.

Напарник каже: – “То було життя,
А зараз просто маячня”.
А наш герой: – ” Мені пасує,
Я за тим часом не сумую”.

Напарник: – “Все би поміняв.”
Він це сказав, а сам не йняв.
І ось вже ранок настає,
Герой наш бодрячок встає.

Напарник також на постій,
Но на зупинці бачить стрій,
В тролейбус вліз пом’явши боки,
І в голові вже замороки.

Герой в трамваї не сідав,
І у смартфоні щось читав.
І получивши рознарядку,
Всі розповлзлися по порядку .

Всі приголомшливі крокують,
І в помислах собі міркують,
Процес робочий як завжди,
З’явився майстер: “Що кроти?!”

І тему знову зачепили,
Як не погано колись жили.
Для них вже ті часи настали,
Але вони ще то не знали.

І вже на фініші робота,
Всі по домах, но жерти хота.

І вирішили по сидіти,
По п’ятдесят і закусити,
Заходять в магазин, а там,
Там-тара-рам, там-тара-рам.

Стоять консерви, сік, салат,
За ковбасою черга в ряд,
Вони в кишені там рублі,
А хто конвертував? Вони?

Нічого вже не розуміють,
Із магазина вийшли, мліють,
Потилиця: “А може сон?”
І засміялись в унісон.

В середині війна з собою,
Ти ніби полюбив ту строю,
А ось в наявності воно,
То получається гівно.

Кілька, хлібець, запал пропав,
Горілка настрій піднімав.
А наш герой як напостій,
Заходить в супермаркет тій.

До ізобілія він звик,
І не висовував язик.
Купив чого душа бажає,
І поспішав вже до трамвая.

І ось вже ранок настає,
Напарник за копійки їде,
Но влізти він немає сили,
Нервує, злиться; “О дебіли,
Ви на людей давно забили.”.

Герой в трамваї папів порожній,
Сплатив він карткою дорожньої,
І ось бригада вже працює,
Ніхто зазвичай не сумує.

Їм час зарплату получати,
“Рублі” почали сумувати,
Куди зарплату ту дівати.
Герою смс прийшов,
Він задоволений пішов.

Бригада в касі, в черзі стоі,
І жарт змінився на постої,
По двісті рваних получили,
І до кафешки поспішили.

І вже в очах пропав запал,
І кожен в помислах пропав.
В кафе столи бруді не миті,
Касирша хамовитої миті.

Не доливає і хамить,
Вони здивовані на мить.
Все стало хмарно не до жартів, ,
Нудьга наповнює фанатів.

Душа у помисли пірнула:
“Раніше сумно так не було”.
Тоді всі брами під замок,
І мозок пожиттю як лох,

Усе ковтав не мов дитя,
А зараз просто каяття.
Ти хочеш чоботи купити,
Їх вигляд як ото корито.

За імпортними в туалет,
Щоб продавця не злапав мент,
Ця битавуха дістає,
А ковбаси два сорту й “Все”.

В кіно білети не купити,
Там черга можуть задавити.
А телевізор три канали,
І трохи вже тоска напала.

Це панібрацто вже дістало,
Не хочу з вами їсти сало.
А наш герой в кафе кайфує,
Усе блищить, усе пасує.

18.04.2022